церезини, та й то за відповідно невелику плату. А щоби будову і ведення нової фабрики прикрити чим іншим і відвести людські очі, Шеффель, несвідомий галицьких обставин, порадив Леонові голосити, що це будується невеличкий паровий млин. Леон, як ми бачили, і зробив це, не розваживши добре, до чого ця рада могла довести.
Уладивши діло з Шеффелем, Леон не спочив. Він кинувся вишукувати для будучої своєї церезини збуту. При помочі свого аґента йому удалося по якімсь часі найти кількох російських капіталістів, пробуваючих переїздом у Відні. Вони радо прийняли на себе посередництво в справі достачування церезини, і, дійсно, по трьох тижнях Леон уже заключив з свіжоутвореною в Росії „Восковою Спілкою“ контракт на доставу в піврічнім протягу 200 тисяч сотнарів церезини на таких корисних умовинах що до ціни і перевозу, що вже наперед міг обчислити чистий зиск з того одного діла на яких 100 тисяч ринських. От тоді він, ухопивши з собою золотодайного Шеффеля, пудом подув у Галичину, щоб як стій узятися до діла. Воску готового у нього в Бориславі було 10 тисяч сотнарових брил в магазинах. Два або й чотири рази стільки він мав надію зараз таки за власні гроші і по дешевій ціні закупити на місці у дрібних власників ям; пізніше мали його контраґенти прислати в Борислав своїх людей, щоб доочне переконатися, чи, скільки і якого воску вироблено, а тоді мав Леон одержати таку частину угодженої суми, яка була по контракту вартість приготованого воску; за ту суму він надіявся постачити цілу решту, умовлену контрактом, так що
