чоловік солідний і ґрунтовний і, роблячи з ним згоду, він може бути певний свого. Відома річ, аґент старався вибити з голови Ван Гехтові гадки про будучий мільйон, але все таки впевняв його, що на півмільйона може мати надію і що його припоручник краще, ніж хто другий, здужає сповнити ту надію. Ван-Гехт, хоч і з жалем в серці, пристав на все: нехай і півмільйона, то все ж і це красний маєток, про який він колись і мріяти не міг. Аґент ще раз наліг на те, щоб Ван-Гехт задержав в тайні їх угоду, а бельгієць, не догадуючись, про що тому ходить, пристав і на те. Швидко опісля аґент зателеграфував Германові, як стоїть діло, і просив його якнайшвидше приїздити до Відня для довершення угоди з Ван-Гехтом. Ми бачили вже, в якім настрою духа і серед яких обставин застала його та телеграма.
Але тим часом і аґент Леона Гаммершляґа не спав. То був проворний, хитрий віденський аґент, знайомий Леонові вже віддавна. Він за невеличку плату служив йому, бо Леон, як і всі т. зв. ліберали, хоч любив поверховно, перед людьми яснити та блищати зите в скритості, в приватних ділах ніколи не міг позбутися властивої, купецької скнирости та брудноти. Тож він волів держати й леда якого паршивенького аґента, щоби тільки менше йому платити. Правда, той аґент умів досі завсіди хитро-мудро уладжувати Леонові діла, „за його рукою“ велося Леонові, і він уже кілька разів посилав йому надзвичайні додатки на знак свого признання. От той то аґент і цим разом уладив це важне діло на велику радість Леона. Своїм звичаєм, він не брався
