Почуття дізнаної кривди додало йому смілости.
— А так іще повинно бути, — сказав він твердо, — щоби ви, пане будівничий, не збиткувалися над бідним робітником і не дорікали йому берлогом, бо ще хто знає, що й вас може чекати.
І за тим, не чекаючи на відповідь будівничого, Бенедьо відвернувся від нього, взяв свій мішок, сказав іншим робітникам: „бувайте здорові, браття“, — і вийшов з площі на вулицю.
А тепер куди? Бідний Бенедьо всю надію покладав на ту роботу. Він знав, що такого слабого деінде не приймуть. А тепер, коли й ця послідня надія розвіялася, він став на вулиці, мов прибитий, не знаючи, куди повернутися. Додому йти? Там стара мати чекає на його заробок. Іти шукати роботи? Але де? Нізвідки не видно було надії. Коли втім прийшло йому на гадку вдатися до вищого пана, ніж будівничий, до самого Леона, і просити його, щоби прийняв на роботу.
Коли він все те роздумував, стоячи на вулиці перед площею, де будувався дім, надбіг посланець, котрий голосно закликав, щоби пан будівничий ішов до пана. Будівничий здивувався і запитав, чи пан уже приїхав з Відня?
— Приїхав учора вночі і просить, щоби пан швиденько прийшли до нього.
Будівничий, а за ним Бенедьо, пішли до Леона. Той ходив по подвір'ю, а побачивши підходячих, пішов супроти них.
— Маю з паном невеличке дільце, — сказав він, привітавши будівничого, по чім, звернувшися до Бенедя, спитав:
— А ти за чим?
