серце, говорити мені свої дурниці, коли мій син через вас і ваші прокляті гроші зі світу пропав!.. Геть мені з хати! Геть! А як ще раз поважишся тут вказатися, то видру тобі ті безстидні, гадючі очі! Розумієш?..
Леон зблід, скулився під градом тих слів і, не зводячи очей з грізної прояви, взадгузь ступав ід дверям.
— Алеж, жінко, Рифко, — вмішався Герман, — що тобі сталося? За що ображуєш нашого доброго сусіда? А чень воно ще все не так, чень наш Ґотліб жиє і все те, про що ми говорили, може сповнитися?
Герман надіявся тим потішити Рифку; показалося, що тільки дужче розлютив її на бідного Леона.
— А хоч би й так було, — крикнула вона, — то я волю десять раз побачити його мертвим, ніж бачити оцього поганина своїм сватом! Ні, ніколи, доки я жию, ніколи того не буде!
Оба мужчини стали хвилю, мов задеревілі, не знаючи, що сталося Рифці і відки взялася у неї така скажена злість на Леона. А коли Рифка не переставала кричати, кидатися і прогонювати Леона зі свого дому, той, скулившися і натиснувши циліндер на голову, вилетів з негостинних покоїв на подвір'я, на вулицю і, не обзираючись, дрижачи весь з несподіваного зворушення, пішов до міста.
— Боже, та жінка справді здуріла! — воркотів він. — І вона мала би бути свекрухою моєї Фанні? Таже вона, гадина сороката, заїла би її за один день! Щастя моє, що так сталося, що того… їх сина десь вирвало! Тьфу, не хочу мати з ними ніякого діла!..
