лиш те: ми оба, дві перші, смію сказати, бориславські сили, ми оба разом, споріднені, зв'язані докупи, хто тоді опреться нам? Всі підуть за нашою волею, а хто не схоче, той за одним нашим замахом упаде в порох! Подумайте: ми тоді пани цілого нафтового торгу, ми визначуємо ціни, закуповуємо околичні села, ліси, каменоломні та копальні! Ціла околиця в наших руках. Не тільки торгові й промислові, але й політичні діла околиці в наших руках. Всі вибори йдуть, як ми хочемо, посли і репрезентанти говорять, що ми кажемо, боронять наших інтересів, пани і ґрафи дбають про нашу ласку!… Чи ви розумієте? Ми сила, і доки будемо держатися разом, доти ніхто проти нас не вистоїть! — І розогнений власними словами, Леон кинувся обіймати Германа.
— Пристаєте дорогий приятелю, брате? — скрикнув Леон.
— Пристаю, — сказав Герман, — тільки не знаю, як моя жінка.
— Що, ваша чесна і розумна жінка мала б не хотіти щастя для свого сина і для моєї дитини? Ні, то не може бути! Ходім, ходім до неї. Я нині ще мушу залагодити це важне діло, і скоро розійдуться гості, підемо оба, представимо, поговоримо…
— Вона дуже любить свого сина, то правда. Але мені здається, що й вона кращої партії для нього не найде від вашої Фанні, — сказав Герман.
— Ах, дорогий приятелю! — скрикнув урадований Леон. — Що за щастя для мене нинішнього дня! Боже, що за щастя! Підем, підем!
