серці. Але що це такого і як воно взялося і як було зв'язане з тим диким, болісним викриком удареного вуглярчука, цього не міг Герман собі вияснити.
Леон між тим взяв його попід руки і повів в сад, під тінисті дерева, на пахучу, високу траву. Холоднаве, свіже повітря живо вспокоїло Германа, і Леон зачав йому знову говорити про свої бажання й надії.
— Ах, як гаряче я віддавна ждав такого дня, як нинішній! Як я бажав, щоб від нього починалася нова, спокійна, щаслива доба мого життя! Щоби в нім на всі боки понав'язувалися для мене щасливі вузли! І ось прийшов той день, надії мої збулися, вузли нав'язані, крім одного і найважнішого… Ах, а ви, дорогий сусідо і приятелю, ви зробили б мене найщасливішим чоловіком у світі, якби помогли мені нав'язати той послідній, найважніший вузол!..
— Я? — спитав здивований Герман. — Який же то вузол?
— Що тут довго говорити, — сказав Леон і взяв Германа за обі руки, — моє найглибше, сердечне бажання, щоби наші діти, моя Фанні і ваш Ґотліб, були пара!
Герман мовчав. Ця думка не була для нього несподіванкою, але все таки його це трохи дивно діткнуло, що від Леона першого почув це предложення.
— Що ж, ви пристаєте? — спитав Леон.
— Гм, не знаю, як би то… — сказав нерішучо Герман.
— Ви вагуєтеся? Не вагуйтесь, дорогий сусідо! Хіба ж не видите тих користей, які з такого сполучення сплинуть на нас? Візьміть
