пустити коріння в ґрунт і уживати на старість плодів свого неспокійного, запопадливого життя та забезпечити гарне життя своїй одиначці. Тут уже конечна річ — мати гурток приятелів, а не ворогів. При тім же він зачув, що у Германа є син-одинак у Львові в купецькій практиці, — і його думка прямо стрілила туди: Германів син і його Фанні, то пара; два найбільші силачі по капіталу, замість боротися і підкопувати один одного, сходяться, зв'язані тісним родинним вузлом, — і Леонова думка будувала золоті замки на тій тривкій підвалині.
— Бачите, дорогий сусідо, — говорив він до Германа, — сам не знаю, що таке, що так мені дуже затужилося за своїм спокійним, тихим і щасливим пристановком. А то досі чоловік був, як та перелетна птиця: то тут, то там. Ні, пора вспокоїтися!
— І я те кажу, — сказав Герман, що чинився, немов та бесіда дуже його займає.
— Не дав мені Бог сина, так як вам, га, але є в мене дочка, сердечна дитина. Бачити її щасливою, з любим чоловіком, в крузі діточок, ох, то єдина ціль мого життя…
— Дасть Бог, що й теє вам сповниться.
— Га, я дуже того бажаю… Ах, ще так гурток добрих приятелів, таких, як ви, любий сусідо, ні, більше мені до щастя не хибувало би…
— Ну, що до мене, — сказав, усміхаючись, Герман, — я з Дрогобича не втечу, мене можете мати завсіди на свої услуги.
— О, я знаю, — сказав Леон і кріпко стиснув Германову руку, — я знаю, що ви щирий, добрий чоловік! Не повірите, як я віддавна бажав з вами ближче познайомитися… А що ж ваш син? Правда, я не маю чести знати його
