— Я? — сказав він вкінці з проволоком. — А ви відки до мене з тою просьбою приходите? Хіба я тому винен, чи що?
— Та, прошу пана, і ми не винні, але здається нам, годиться і таки треба помогти бідному чоловікові. Він слабий, якийсь час не зможе робити, треба ж йому й старій матері чимось дихати.
— Як хочете, то йому помагайте, а я відки до того приходжу! Першому-ліпшому непотребові помагай!.. Ще чого не стало!.. — Будівничий відвернувся гнівно і пустився іти назад, коли в тім котрийсь з робітників, обурений такою бесідою, сказав голосно:
— Ади, який пан! А сам тому найбільше винен, що Бенедя скалічило! От коби його було так парнуло, то певно я не пожалував би не то п'ять, а то й десять крейцарів на такого дідовода!..
— Що? — ревнув нараз з усієї сили будівничий і прискочив до сидячих робітників. — Хто це говорив?
Мовчанка.
— Хто це смів говорити? Га?
Ніхто й не писнув.
— Майстер, ви тут сиділи; хто це сказав? Говоріть, а ні, то вас нажену з роботи замість того урвителя!
Майстер поглянув довкола по робітниках і сказав спокійно:
— Я не знаю.
— Не знаєте? То я вас віднині не знаю тут на роботі. Геть!
— То я сказав! — відозвався один робітник, встаючи. — Я сказав і ще раз кажу, що ти дідовід, коли не хочеш дати на бідного робітника. А о твою роботу я не стою!..
