ребратися до міста та взятися до торгівлі. Іцко послухав жінки, в якій здужав при її ближчім пізнанню пристрасно закохатися, і вволив її волю. Та ледве осіли в місті, ще Іцко не встиг винайти собі якийсь відповідний ґешефт, коли його жінка, у змові з одним гарним офіцером, обікрала свого мужа з усіх його грошей і драпнула з ним до Америки. Це була тоді новина в Галичині, і збудила загальну гутірку. Даремні були Іцкові телеграми та покликана поліційна поміч; офіцер незабаром вернув, але Іцкова жінка, в якої він вимантив усі гроші й яку без нічого лишив у Гамбурзі, з розпуки скочила в Родан і втопилася.
Іцко, затиснувши зуби, боровся з долею. Замкнув у собі своє горе, заціпив уста і дбав, бачилось, лише про одне, щоб удержатися на своїм становищі, не потонути в вирі життя. Та йому не щастило. Люди дивилися на нього, як на заповітреного, обминали його склеп, і він мусів спродати все, щоб рятуватися від повної руїни. Зліквідувавши свою мізерію, він подався до Борислава, притягнений загальною тоді гарячкою нафтовою, і кинув останні свої гроші в той шалений вир. Щастя почало грати з ним, раз усміхалося до нього, наповняло його ями кип'ячкою, та рівночасно не з одного, то з другого боку напускало на нього різні клопоти: то найкраща його яма завалиться, то робітники збунтуються, то конкурент підставить йому ногу, — все немов на злість йому. Отак він уже п'ять літ бився в Бориславі, держався в ряді й ніби то мав успіхи, дехто навіть завидів йому і вважав його багачем, але він сам найліпше знав важкість
