у тій ямі, нема ані сліду воску, що поклад глини, який там надибано, по всім геологічним познакам виключає віск (це вже оберштайгер повторяв фрази пана інженера), і що це буде ще одна даремна робота. Герман лиш руками тріпав на таке балакання.
— Що ви плетете! Що плетете! — кричав він. — Я вам кажу, зараз робіть штольню в тій стіні, що до толоки! Зараз робіть. Там віск, чути газ, що віє з розсілини. Там віск, багато воску, будете бачити!
— Про мене! — відповів оберштайгер, похитавши головою. — Але це не наш терен.
— Що вас то обходить? — закричав нетерпеливо Герман. — Хто вас про те питає? Ви робіть, що вам кажу, а тереном не турбуйтеся. То вже моє діло.
І за дальшої півгодини вже над ямою цюкали теслі, роблячи цямрини до штольні, а в глибині працювали оберштайгер і два робітники, прорубуючи в глиняній стіні простору позему печеру. Ледве пройшли отак два сажні, в печері показався віск, — мало сказано, по відлупанню глиняної брили одної, другої, третьої — вся дальша стінка зажовтілася, показалася одностайною верствою воску, якої грубости, ані глибини не було можна дошукатися.
Герман так і знав. Він, досі не обідавши, ждав біля ями, не скидаючи з себе гірничої блюзи, надітої поверх його звичайного убрання. Скоро почувся знак, що докопалися до воску, він велів спустити себе знов на місце праці. Опинившися на дні ями, він зараз скочив у штольню і, схиляючися в ній до половини, коли робітники ще вбивали останні бруси в шпуги повкопуваних стовпів, побіг на
