І хлопець хапався знов за корбу, якою млинковано повітря згори до ями, щоб виперти відтам удушливі нафтові сопухи.
Дзінь-дзінь-дзінь! Дзвінок з ями. І два парубки хапаються за іншу корбу, що стоїть на двох стовпах над ямою, і починають тягти вгору відро. Одне йде вгору, друге рівночасно в долину, і поки тут одне випорожнять, друге внизу наповняють. І так далі, також без упину вісімнадцять годин.
Герман із сином ішов поміж ямами, поміж довгими рядами отих корбарів, що раз-у-раз, мов автомати, хиталися, мірно кланяючись у пояс і знов простуючися. Їх видно було скрізь, куди оком глянь. Звиш десять тисяч ям на широкій леваді, прозваній Новим Світом, було в руху, і вся та левада виглядала, як велика нива, покрита отакими розхитаними людьми. Якийсь сонний понурий дух лежав над левадою. Лиш де-де в кошарах цюкали теслі, лагодячи нові цямрини для ям; у слюсарні біля Домсової фабрики пищать і свищуть циркулярки, гострячи знаряди до лупання каменя, який декуди попадається в ямах; дим чорними стовпами стоїть над дахами дестилярень на Волинці, і там, коло тих дестилярень, чути гамір і крики робітників, фірманів та факторів. Герман з залюбуванням роздивлявся по крайобразі, що для ока не проявляв нічого принадного, крім хіба темно-зеленого Діла, який закривав західню й південну частину обрію. Для нього цей крайобраз був найлюбіший з усіх, бо з нутра цеї землі плило його багатство. Зашкірна нафта вже давно вичерпалася, треба було йти глибше; тут появилися багаті поклади воску, з якого
