часу, коли те, неясне, частиною свого тіла висунеться на сонячне світло. Ах, тепер він бачить: це гадюка, величезна гадюка, Воа Constrictor, що склубився серед пальмового листя й оце, висунувши голову вниз і загнувши шию гаком, своїми пронизливими очима вдивляється в нього. Герман і собі ж не може звести очей від зору гадюки; його серце б'ється швидко-швидко — не знати, чи тривогою, чи радістю; ані думки про те, щоб тікати кудись, кликати допомоги. І нараз лускіт, мов би з батога тріснув, гадюка випросталася і впала з дерева на мураву ось-ось біля нього, і на своїй шиї він почув холодний дотик її голови. І прокинувся.
— Ну, — вирвалося несвідомо з його вуст.
Перед ним стояв Дувідко, покритий пилом, задиханий і з густими рум'янцями на лиці.
— Це ти? — промовив Герман, окидаючи його очима.— Пішки йшов?
— Ні, верхи їхав. На буланім, — мовив Дувідко.
— І не скинув тебе?
Дувідко не відповів на цю невинну інсинуацію, але сів на ріг столу, мов на коня, і почав махати ногами.
— Може, що сталося дома, що ти приїхав? — питав Герман, не ворушачися з фотелю й докінчуючи свою сієсту.
— Ні, не сталося нічого.
— А чого ж ти приїхав?
— Так собі. Нудно стало. Що мені робити?
— Щобудь роби, то не буде нудно. Ось тут до ведення рахунків здалась би ще одна сила.