клопоти, денунціювали його до суду за найменші надужиття в його роботах, та все те він умів поборювати, скрізь умів зробити лад і опанувати ситуацію.
І тепер, згадуючи це десятиліття гарячкової боротьби, Герман аж швидше задихав, аж стрепенувся в своїм кріслі. Гарний був час, пора ненастанного зусилля. Треба було день і ніч пильнувати, стояти на сторожі, оборонятися від несумлінних конкурентів, що сотки разів підкидали вогонь у його магазини, ушкоджували його апарати, підмовляли його робітників, навіть засідали на нього самого, бо в Бориславі в ту пору панувало право п'ястука й не щадило ані робітників, ані головачів. Та все те вмів Герман оминати щасливо, запобігаючи шкодам, підставляючи ногу своїм противникам, викручуючися від властей. Він не сипав грішми, як інші жиди, коли їх прикрутить якесь лихо в відносинах до власти, не лякався чогобудь і скрізь умів показати себе чоловіком солідним і певним свого там, де інші тратили голову.
Він майже не жив у ту пору родинним життям. Не бував дома цілими місяцями, то їздячи до Відня, Вроцлава та Берліна, то працюючи на місці в Бориславі. Часом тільки він зідхав, згадуючи свою домівку, до якої його не тягло нічого. Жінка почувала до нього якесь обридження, викликане її хоробливим станом, і не любила й на очі бачити його, та й із сина він не зазнав потіхи. Те, що йому вважалося найпростішим, найнатуральнішим — дочекатися з сина такого ж ґешефтсмана, як і він сам, і гідного наступника його капіталів — подавало мало надії на справдження. Малий
