що перші кинулися розпихати юрбу розлючених селян, він на своїх дужих руках виніс безтямного, закривавленого жида з побоєвища, він перший кинувся тверезити його.
— Ах, Мендель Гарткопф! Це Мендель Гарткопф! — крикнули деякі присутні, пізнаючи побитого.
— Несіть його додому! До його дому! Ось тут недалеко, — кричали інші, бачачи, що побитий, хоч облитий водою, не ворушиться.
— По лікаря! По лікаря! — кричали інші. — Він готов умерти! Він неживий!
— Ні, дихає, дихає!
Герман, весь поплямлений кров'ю, разом з кількома іншими молодими людьми взяли Менделя на плечі й понесли. Дорогою він очуняв настільки, що застогнав пару разів. Дорогою довідався Герман із розмови жидів, що купою йшли довкола побитого, що Мендель Гарткопф — підприємець і законтрактувався довозити будівельне дерево до військового депа, яке уряд розпочав власне того року будувати за містом. От із-за того довозу й вийшла, мабуть, у нього сварка з селянами.
Менделя занесли до його дому. Перелякані кривавою появою, жінка й дочка кинулися плакати, не знали, що їм робити. Прийшов лікар і сконстатував тяжке покалічення: у Менделя поламано кілька ребер, пороблено кілька дір у голові та зламано одну ногу. Розпука жінки й дочки була безмежна. Сам Мендель, прийшовши трохи до себе, йойкав найдужче, не лише з болю, а головне того, що тепер пропаде його ґешефт, пропаде заробіток, що він зруйнований, бо контрактові умови тяжкі, а їх недотримання грозить йому цілковитою руїною.
