лося два роки тому в Бориславі. До касина належали самі лише більші промисловці, капіталісти та урядники. „Плебсу“, а особливо т. зв. халатових жидів сюди не допускали. Місячна плата члена виносила 10 гульденів, то розуміється, що бідолахам був доступ до цеї компанії неможливий. Касино спровадило собі реставратора[1], який, чуючи себе серед упривілейованих, дер їх немилосердно й швидко й собі ж накупив селянських парцель та розпочав копати за кип'ячкою.
Касино — це був невеличкий дерев'яний домик, побудований на високім горбі над болотяною бориславською вулицею. До касина йшлося дерев'яним тротуаром, що в формі широкої в три дошки кладки без поруччя був покладений півліктя понад густим, смердючим болотом вулиці. З тротуара йшла вбік також дерев'яна кладка, але вже з поручнями по обох боках, а з неї йшлося на такі ж дерев'яні сходи, що вели просто на ґанок касина. Внутрі, одначе, касино було уряджене хоч і не з комфортом, то все таки досить чисто й вигідно: була тут і досить простора реставраційна залька зі столами й жирандолем насеред стелі та з дзеркалами на стінах, і заля більярдова з двома прикомірками для гри в карти. Розуміється, що ані покою для газет, ані бібліотеки, ані читальні, ані взагалі газет та книжок тут не було: це діялося в половині 60-тих років, і такий люксус, як потреба читати, в ту пору не дійшов ще до бориславських промисловців і капіталістів.
- ↑ Реставрація — ресторан; реставратор — завідатель реставрації.
