Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/96

Цю сторінку схвалено

коли бо ніхто й стільки не дає. Десять… дванадцять… ледве на п'ятнадцять ринських витягли, та й за те й продали. А я в сміх, та й кажу до війта:

— А видите, таки я вас іздурив! Хіба я вам не казав, що голого не обідреш?

— Нехай тебе, діду, мара бере, на який ти спосіб узявся!

Нашу хату закупив жид Йойна на хлів для телят, а ми з бабою, як видите, пішли в комірство[1]. Знов по старому живемо, доки Бог віку подовжить. Вона пряде, хлопці людську худобу пасуть, а я мітли роблю. Та й якось своїм світом торочимо, хоч і без аркушка.

 

Львів, у лютім 1881 р.

 

  1. Комірство — комірне, жити в чужій хаті.