Цю сторінку схвалено
коли бо ніхто й стільки не дає. Десять… дванадцять… ледве на п'ятнадцять ринських витягли, та й за те й продали. А я в сміх, та й кажу до війта:
— А видите, таки я вас іздурив! Хіба я вам не казав, що голого не обідреш?
— Нехай тебе, діду, мара бере, на який ти спосіб узявся!
Нашу хату закупив жид Йойна на хлів для телят, а ми з бабою, як видите, пішли в комірство[1]. Знов по старому живемо, доки Бог віку подовжить. Вона пряде, хлопці людську худобу пасуть, а я мітли роблю. Та й якось своїм світом торочимо, хоч і без аркушка.
Львів, у лютім 1881 р.
- ↑ Комірство — комірне, жити в чужій хаті.
