В „Поклонах“ (що вміщені також в збірці „Мій ізмарагд“) Україна радить Франкові не звертати уваги на тих, що підняли на нього голос: „Не любить Руси він ні раз!“ —
Наплюй! Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз“.
В томику „Obrazki galicyjskie“ містяться такі оповідання: Dwaj przyjaciele (Два приятелі). Historya mojej sieczkarni (Історія моєї січкарні). Hawa (Гава), Jeden dzień z życia uliczników lwowskich (Яндруси), Pantalacha (Панталаха).
8) Ha закінчення уваг до цього тому вважаємо доцільним подати короткі витяги зі статті Франка: „Говоримо на вовка, скажімо і за вовка“, (поміщену в „Зорі“ за 1891 рік), що є відповіддю Франка на статтю Грінченка, поміщену в „Правді“ 1891, під заг. „Галицькі вірші“, де Грінченко дуже гостро накидається на москалізми і полонізми галицької літературної мови. В оповіданнях Франка читач зустрінеться з багатьома словами, що мало вживані на Україні; через те до речі буде навести ці коротенькі уваги Франка. Він пише: „Мені бажалось би своїми увагами причинитися до одного дуже важного питання — будучої єдности і одноцільности нашої літературної мови, будучої, повторяю, бо тепер ми ще її не маємо, і за-для звісних дуже важних, причин, мати не можемо“. Дальше переходить Франко до окремих слів. Цю частину статті наводимо всю, не викидаючи дискусійних прийомів Франка в ній.
«Д. Чайченко бере на свій критичний варстат спершу вірш д. Масляка:
До вас, невісти, до вас, Вестальки,
Рідні святої вогню,
Звертаюсь нині і т. д.
«Найсамперед — каже він — зупиняє тут вкраїнського читача слово «невісти». Такого слова Українець не знає. Він хіба знає церковно-славянське слово «невѣста», але там воно значить те, що по вкраїнському «молода», але-ж у д. Масляка не те; таким побитом цей польонізм зрозумілий буде тому тільки, хто знає польську мову». Зрозумілий буде й ще декому більше, добродію!
