Локарно, а, ти не був в Локарно? Гарна місцевість! Так там колись стара ворожка казала мені: коли вас крайня біда притисне, вертайте до дому, там вас щастя дожидатиме. От я й вернув, на останнє стягнувся і вернув. Ну, ну, бувай здоров! Іван, Іван, а прізвиська так і досі не знаю. Іван візник. Добрий візник. Розбійників батогом побив. Ага, ага, тямлю! І не вкрав нічого. Ну, ну, бувай здоров, бувай здоров!
Сумний та невеселий ішов Іван вулицею, вийшовши від князя. Ну, цьому вже нема що помагати. Цьому хіба рискаль та лопата поможе. Про дочку очевидно нічого не знає, а може й чув та не тямить. А варто би знати, де то панна Ніна обертається.
В тій хвилі щось немов хопило його за очі, немов силою обернуло його голову на право. В гарнім повозі, запряженім парою добрих коней, їхали швидко в тумані куряви якийсь шпаковатий уже пан і молоденька пані. Пан опершися лівою рукою о ліску з золотою головкою, правою вказував в той бік, де стояв князівський палац.
Пані сиділа свобідно, вихиливши в той бік головку і сміючись голосно. Обоє тільки мигнули перед Іваном; повіз зараз скрутив у алею князівського парку і щез між деревами, але Іван відразу пізнав, що ті панство — то барон і Ніна.
— Я так і думав, що їй не на довго стане любови з Едвіном, коли не буде що їсти. Але щоб вона добровільно піш-
