яснився. Не знав зразу, що це значить, але швидко доторкнувшися якось мимовільно правою рукою до лівої, почув, що нема перстеня на пальці. Зачудувався безмірно, почав пригадувати, де міг його згубити, але нічого не міг вигадати. Пустився йти до дверей, щоби завідомити Ніну про цю пригоду, але двері були замкнені знадвору. Нараз роз'яснилося йому в голові.
— А! Так ось воно що! — скрикнув він. — Справді, не ошукало мене моє почуття! Моя Ніночка справді змовилася з тим вітрогоном! Забрали мені перстінь думаючи, що Бог зна який скарб здобули! Ха, ха, ха, ха! Щасти вам Боже! А ми тимчасом стрібуємо, як смакує праця.
І взяв щітку, щоби вичистити своє убрання, але в тій хвилі почув, що чародійський вузлик знов зав'язується перед ним, що щось вихапує йому з руки щітку, обезсилює його мускули — перстінь був знов у нього на пальці.
— Ну, не хотів би я в тій хвилі бачити лиць їх обоїх, — промовив Іван сам до себе.
Сила перстеня зараз відчинила замкнені двері. Іван увійшов до покоїв Ніни. Покої були пустісінькі, всі коштовні оздоби були позабирані.
— Ха, ха, ха! — з болем усміхнувся Іван. — Злакомилися на блискучки і втекли! Ну, певно швидко вернуть. Піду їм назустріч.
Убравшися гарненько і поснідавши, Іван помаленьку вийшов, сів на фіякра і поїхав у той бік, куди перед кільканадцятьма годинами поторохтіли були Ніна і
