по просту, був звичайно мовчазливий, держався здалека від людей, не танцював, в конверзацію[1] не мішався і загалом якось немов гас і щезав при боці своєї гарної сестрички. Вона натомісць була предметом загального подиву і обожання — не знати, чи задля своєї красоти, чи задля свого дотепу, чи задля безмірного — як здавалося — багатства, котре видно було і в її коштовних строях, бриліянтах та інших дорогих клейнодах, в блискучих екіпажах та в величезних видатках, які вони робили всюди, де тільки на який час зупинилися.
Ті двоє були Іван і Ніна. Покинувши батьківський дім, Ніна, щоправда, заявила Іванові, що хоче вернути до рідного краю. Але Іван, знаючи досить добре її вдачу, доміркувався, що це обридження до велико-панського життя викликане було в неї тільки хвилево тим тяжким моральним ударом, котрого власне дізнала. Хвиля мине, рани заживуть, і вона певно затужить за тим життям. От тим то він предложив їй, щоби перед поворотом до дому обоє відбули кількамісячну проїздку по Европі, котру він і сам рад би був оглянути. Ніна якось ніби неохотно прийняла це предложення, але по кількох днях цілковито забула про те, що колись так хотіла вертати додому.
Сила Іванового чудодійного перстеня проявилася тепер в повнім блеску. Перстінь той переносив їх обоє з міста до міста в одній хвилі, без труду і клопотів, давав їм в руки невичерпані засоби,
- ↑ Конверзація — розмова.
