тюрма, котру він мусів носити з собою аж до смерти. Воля його, не находячи собі ніде стриму, ані перешкод, ані границь — ослабла. Впрочім, що йому по ній, коли єдина перепона здвиглася їй власне там, де було ядро всього. Все давав йому чудовий перстінь крім щастя і внутрішнього вдоволення. Кілька разів уже Іванові приходила думка до голови, що ліпше б йому було обходитися без того чудового дару. Але все ще якась надія блискотіла перед ним, а надія та тепер мала подобу і лице і голос — панни Ніни. Допомогти їй, стати їй у пригоді, видерти її з руки негідних лихварів і не менше негідних родителів, а через те і після того позискати її любов — ось про що думав Іван, сидячи одиноко на своїй лавочці та пихкаючи люльку на короткім цибусі.
Правда, не відразу дійшов Іван до такої скромности. З початку поміркувавши, що Ніна йому почала подобатися, він забажав, щоб вона полюбила його. Та на диво перстінь і тут показався безсильний. Коли Іван бажав, щоб вона в тій хвилі прийшла до кухні або на подвірря, щоби поклепала коня по шиї або вдарила його по плечі, щоби засміялася або розгнівалася — все те сповнювалось йому зараз. Але найгарячіші його бажання, щоб вона полюбила його, оставалися несповнені. В її присутності він чув себе несмілим і несвобідним, чув, що від неї віє якимось холодом, якимось духом чужим і незрозумілим для нього, що ставав непрохідною стіною між ними навіть тоді,
