кредитує йому. Тепер ось знов якусь немаленьку суму позичив. Очевидно хоче так обпутати князя, щоб той нарешті мусів віддати йому доньку. Вже він давніше поривався її дістати, але тоді ще наші пани трохи ліпше стояли, то мало його вікном не викинули. Та він байдуже собі, всміхнувся, перепросив князя і княгиню і далі своє ремесло провадив. Але тепер, знаю напевно, не піде вже так гладко. Тепер коли барон скаже: «Дайте за мене панну!», то вони не посміють відмовити, ще й мусять чинитися, що раді такому щастю.
— Ну, а що ж панна? Невже вона так зараз і піде за барона?
— Та що панна? Аджеж бачиш, яка вона! Скаче, співає, танцює, грає, немов би ні о чім іншім на світі й не знала. Що ти з таким веретеном зробиш? Ну певно, як їй скажуть іти за барона, то вона не тої заспіває. Але того смутку також на довго не стане. Барон багатий, дасть їй те, чого їй батько не може дати, а вона за строями, забавами і кавалерами швидко і про барона забуде. Недурно то кажуть: жінка як верба, де її посади, там і прийметься.
Іванові аж мороз переходив по тілі при тих словах. Так ось яка доля чекає цю гарненьку, ні в чому не тямущу дитину! Він не сумнівався, що князь спосібний на те, щоб її продати. Бажав тільки побачити того крука, що так довго чатував на свою здобичу. І не довго прийшлось йому ждати. Ще того самого дня барон прийшов зложити кня-
