— Ей, не бійтеся! — сказав Іван, — порятуємо їх, якось то піде.
І приступивши до воза, він узявся рукою за люшню. Коні, що перед тим ледве з місця рушити могли фіру, тепер пішли зовсім свобідно і вільно, немов би з порожнім возом.
— Ну, робітник з тебе, Іване, — сказав радісно господар, коли в кілька хвиль по приїзді до дому дрова були не тільки поскидані з воза, але також порубані, полупані і поскладані на купу під шопою. Перший раз від нетямного часу господар закликав наймита до комори і почастував його горілкою, пшеничним хлібом і сиром.
Слава Івана як «пречудного» робітника швидко розійшлася по всьому селу. Особливо господар, від котрого Іван до недавна не чув ніколи доброго слова, тепер трубив про нього на всі боки мов нанятий.
— Що там за сила! Що за проворність! Ні, такого робітника я ще не бачив, як жию. І все сам!
— Та що, нема чому дивуватися, — жартували багачі. — Такий лінюх через тільки літа зашанував свою силу, то й має її. Цікава річ лишень, що це йому прийшло до голови, що тепер так узявся до роботи? Ну, але то також певне, що тої охоти надовго йому не вистане.
Але помимо того кепкування кожний багач бажав мати Івана в себе. Ось і почали вони потаємно на перегони шапку-
