Сім день тривала та музика; сім день ув'язнена муха бриніла в дереві. Іван сам не знав, що з ним діялося через тих сім день. Муха в смереці не сходила в нього з думки. Коли їв, зараз собі пригадував: а муха там десь бренить пищить, з голоду гине! Коли лягав спати, думалось йому: а муха там не має спочинку, все пищить! Коли будився, перша його думка була: а муха там десь пищить у пітьмі, не бачить сонечка, до котрого так полискувалася і крильцями мерехкотіла! І хоч пасучи худобу часто переходив коло тієї смереки, то все заставав там когось з пастухів, що слухав «музики», то є бренькоту мухи. Інколи й сам він притикав ухо до смереки і за кожним разом дізнавав вражіння так само сильного і потрясаючого, як і за першим разом. Може бути навіть, що застрягли йому в пам'яті слова пастуха, що муха то та може бути його мати або баба, перемінена за кару в таке сотворіння, бо інакше відки ж би в нього брався такий жаль, коли всі другі тільки втішаються «музикою»?
А бренькіт у смереці за кожним днем ставався щораз слабший. Вкінці сьомого дня, коли Іван нарешті перший прибув до лісу і не застав нікого коло смереки, він відважився витягнути проклятущу затичку, щоби випустити муху на волю. Але муха з дірки не вилазила. Притулив ухо до смереки — нічого не чути.
Встромив у дірку тоненький патичок, але в дірці ніщо не рухалось. Ось він устромив назад давню затичку, щоби
