вчорашньої смереки, застав там уже всіх других пастухів. Гринько розповідав їм про муху, показував затичку і всі один за другим притикали ухо до смереки, а послухавши довшу або коротшу хвилю, потверджували, що «славно бестія грає».
— Ага, ось іде Іван Лінюх! — скрикнув один пастух, побачивши Івана.
— І як звичайно, останній надлазить! — додав другий.
— А знаєте, — сказав Гринько, — він учора мало що не плакав за оцею мухою!
— Як то за мухою? — запитали всі гуртом.
— Ну так. Під Милий Біг мене просив, щоби я її випустив.
— А то за про що?
— Або я знаю? Казав, що му її дуже ж то жаль.
— Жаль йому мухи! Ха, ха, ха! Мушачий тато! Мушачий тато! — сміялися пастухи, скачучи довкола Івана і поштуркуючи його зо всіх боків.
— Е, дайте йому спокій! — сказав один. Може то його мати або баба-відьма по смерти мухою перекинулася, то він так за нею просить!
Хлопці дивно якось глипнули по собі при тих словах. Прикро їм зробилося, замовкли. Аж старий пастух, парубок може двадцятилітній, розбуркав їх.
— Що ви, дурні, дурниці вигадуєте! Махайте за худобою! А коли Гринько зловив собі муху і хоче її тут для музики тримати, то нехай ніхто не сміє її випускати! Розумієте!
