несподівано, що цей аж зойкнув і лівою рукою вхопився за бік, випускаючи з неї Начкову обшивку. Але в тій же хвилі він голосно крикнув з болю і підхопив праву руку до уст: рука обливалася кров'ю з довгої, хоч і неглибокої рани, яку заподіяв йому Владко ножем у долоню.
— А щоб вас чорти побрали, прокляті бахурі! — закляв неборак наздогін братам, що втікали з усеї сили, плюнув і зі стоїцьким супокоєм виняв із-за пазухи хустку та почав нею зав'язувати скалічену руку.
А хлопці тим часом ях вихор ускочили в кукурудзу і тільки зашелестіли високим бадиллям.
— Тримай! Лапай злодіїв! — загукали сусіди, що якраз надбігли на поміч пошкодованому господареві.
— Е, дідька ви зловите, не їх, — мовив господар. — Навіть не трудіться. Нехай собі погуляють, уже я їм дам за своє.
І говорячи це, він притримував зубами один кінець хустки, щоб міг здоровою рукою зав'язати вузол на скаліченій долоні.
— Та що вони зробили вам?
— От бачите! Я вхопив їх обох за карки, думав собі: от діти. Був би протріпав їх трохи та й пустив! А чорт їх знав, що це таке ще мале, а таке вже вправне в злодійськім ремеслі. О, з них певно ані один не згине своєю смертю.
— Ну, ну, і що ж вам зробили? — допитувалися сусіди, більше з цікавости на штучку хлопаків, ніж спочуваючи шкоді властителя.
— Та ось бачите що! Один із того чортівського накоренку як мене стусо-
