котярва вам зовсім гола як бубен і напухла як бочка, лише пара з неї бухтить. Розуміється, що не жива, бо молоко, пся кість, було ще майже кипуче, так що вся шерсть із нього облізла і лишилася в горшку. «На маєш! — кажу до Начка, — оце ж ми й видохторували котятище!», — «Е, — каже Начко, — байка котятище, але що буде з молоком?» — «З молоком, — кажу я. — Іди, дурний, що має бути з молоком? Молоко стара процідить і продасть по півкватирці, але котярви шкода». Почали ми сваритися, чого більше шкода, чи молока чи котяти, і пішли на суд до глухого Войцєха. Але поки ми йому витолкували, в чім діло, аж ось прийшла й Войцєхова і побачила, що ми наробили.
Це Владкове оповідання, виголошене зовсім невинно і навіть подекуди патетично, від початку до кінця викликало ненастанні вибухи сміху в усій компанії… Стефко аж за боки хапався. Навіть Начко, стоячи з боку, всміхався добродушно не стільки з самого оповідання, скільки з радости задля успіху брата, який серед усіх вуличників мав славу дуже забавного оповідача.
— Ну, що ж, — запитав Стефко, насміявшися досита, — розсудила Войцєхова вашу суперечку?
— Та ні, — відповів Владко майже з плачем. — Набити нас, щоправда, набила порядно, але на Начкове запитання, за що властиво нас б'є, за котя чи за молоко, дала йому по гамалику та й на тім кінець. Але я все гадаю, що їй більше шкода котятища, бо молоко стара чарівниця
