ред одним досі я не збрехала ані словом, ані помислом.
Юліян. Перед ким?
Каміля. Перед тобою.
Юліян (іронично кланяється). Mille merci, mademoiselle!
Каміля. Не кпи! Не смійся! Я правду говорю. Ох, як би ти знав, яку наболілу правду! Але ні, я не про це хотіла. Слухай! (Бере його за руку). Любий мій! Сьогодні роковини смерти моєї матері. Сьогодні рік я ще була чиста, нетикана — як кажуть: чесна. Брехня! Хіба я сьогодні нечесна? Ні, сьогодні я нещаслива, втоптана в болото, погорджена, спроституована, але в душі, в сумлінню я чесна — слухай, Юльку, я чесна так само або й ще більше, як була торік, при смертній постелі моєї мами.
Юліян. Що ж, це дуже гарно. Хоч сама собі скажи комплімент, коли ніхто інший не каже.
Каміля (не вважаючи на ці слова). Сьогодні, коли ти тут, зі мною, ти, якого я одного полюбила з усієї тої юрби… моїх гостей… слухай, Юльку! Сьогодні… при тобі… на пам'ять моєї бідної матусі я хочу бути ще раз, раз у життю такою чистою, тихою, доброю, побожною, як була під її крильми. Ах, любий, ти не знаєш, яка вона була гарна, добра, сердечна, яка чесна, не з тою фальшивою чеснотою, що дбає про зверхній блиск… (Уриває, забувається, нараз скрикує). Мамочко моя! Невже ти бачиш, до чого дійшла твоя єдина улюблена дитина! (Затулює лице руками і тихо плаче. По хвилі). Та ні, дарма!
