— Вуйко посилає за газетою.
— Там на ваше ім'я є лист poste restante. Ви вмієте читати?
— Ну, як же ж би не вміла?
— І не забудете? Poste restante, саме ім'я, без прізвища. Прочитайте його! Подумайте над тим, що вам пишу. Я не маю нагоди говорити з вами, то задумав написати вам. Прощайте!
І не дожидаючися моєї відповіди він швидко пішов.
В мене мов камінь у груди заляг замісць серця. Лист до мене! Від нього! І чого йому від мене треба? Чейже нічого злого? Виглядає як чоловік поважний, який знає, що робить. А зла ніякого я йому не зробила, то за що ж він мав би мені злом платити?
Тяжко мені було укрити своє зворушення перед паннами. Весь ранок я була мов сама не своя, все дожидалася десятої години, коли звичайно мене посилано на пошту по газету для вуйка. Закотурмавши голову хусткою, я побігла на пошту і протиснулася до деревляних крат, із-за котрих експедиторка видавала листи poste restante.
— Прошу пані, чи нема там листа «Ромуальда? — сказала я таким непевним і дрожащим голосом, що кількох панів, які також стояли перед кратками, ззирнулися до мене з насмішливими, як мені бачилося, поглядами.
Експедиторка почала перебирати листи в шафці.
— А відки це має бути лист? — спитала вона.
