далась і боялася казати їм. Зм'якли панни, почали мене цілувати, купили мені хустку за п'ять ринських і просили, щоб я все, скоро зійдуться гості, гасила світло в кухні і сиділа в потемках. З усього я порозуміла, що той офіцер і їм дуже сподобався. Але який же був їх сум, коли на другий четвер він, не вважаючи на запросини, не явився. Тисячні здогади, кваси[1] і гримаси, навіть на мене почали було гримати, коли в тім прийшов від нього лист. Звинявся тим, що був командирований на патроль.
За кільки день, коли я ранісінько пішла по воду, чую, що хтось із заду кладе мені руку на плечі. Оглянулася — він.
— Добрий день вам, панно Ромуальдо! (Відкись і ім'я моє довідався!).
— Добрий день, пану, — кажу і затремтіла чогось.
Почав іти поруч зо мною, хоч я несла коновки в обох руках. На вулиці було ще пусто. Мовчав добру хвилю і приглядався мені в поранковім півсумерку.
— Бідне дитя, — сказав вкінці. — Значить, вуйко не став для вас батьком.
— Мій вуйко добрий чоловік, — сказала я, не підводячи до нього очей.
— Знаю знаю, — сказав з легким усміхом у голосі.
Знов помовчав. Ми вже були близько студні, при якій стояли дві-три служниці.
— Ви ходите часом на пошту? — спитав він раптом, немов прокинувшись із якоїсь задуми.
- ↑ Кваси — від кваситися, кривитися, бути незадоволеним.
