Що ви так дивитеся на мої руки? Ну годі вам, покиньте! Не гарні вони, ще з мозолями. Панове в дівчат таких рук не люблять. Ви не думайте, що я на легкім хлібі виросла і так собі, з легким серцем на легкий хліб пустилася! Ну, цур його з серцем! Не хочу про нього говорити — і не питайте! І згадувати не хочу.
А про давніше життя, що вам розказувати? Се така нецікава і звичайна історія, яких тисячі можете побачити.
Мій батько був економ в одного пана на Поділлю. Добре йому велося. Маму свою небагато й пам'ятаю. Тільки й згадаю, як мене пестила й цілувала і називала рум'яним яблучком. Певно не думала й не снила ніколи, куди її яблучко покотиться.
Дали мене до школи до Тернополя. Недовго я там і вчилася. Я була дуже гарна з лиця і мама дуже мене любила, то й намовила тата, щоб мене відібрав зі школи вже по третім році.
— Нашо нашій Ромці школи, — казала вона — пощо їй собі голову морочити? З її
