би ніколи висміювати ані осмішувати тих жінок, що заняли таке становище, ані навіть судити їх з такого лікарського становища, як ви. Бо прошу пана не забувати, що думка про права і суспільну працю жінки зглядно ще нова і мало розповсюджена навіть між самими жінками, то й потребує гарячих апостолів, пропагаторів і адептів, а через те саме мусить витворювати екстреми[1], які власним прикладом силуються дати свідоцтво справедливости і сили того напряму. Екстреми такі з суспільного погляду конечні, щоб отворити людям очі, щоби ті люди, нападаючи на пересадні вискоки, привикли головний, основний напрям уважати чимось пожаданим, а далі й натуральним, таким, що само собою розуміється.
— Шкода, що пані не адвокат! — з усміхом сказав доктор, — так славно ви бороните справу, про яку сами кажете, що ви ворожі їй. І признаюся вам, пані, що в цілій тій гарній обороні власне та заява була для мене найціннішою.
— Для чого? Чи ви сумнівалися про це?
— Ну, міг сумніватися. Аджеж дотеперішнє ваше життя, а особливо те добровільне зношення поштової неволі не дуже то сильно свідчить про вашу охоту до родинного життя.
Целя з досадою махнула головою.
— Не надіялась я від пана, щоб і ви промовляли до мене в тім тоні. Добровільне зношення неволі! Аджеж це з
- ↑ Екстрема — крайність.
