— Завідомити паню, що наш сторож, який звичайно вечером провожає вас до дому, нагло заслаб.
— Ой, а що ж йому таке сталося? — скрикнула Целя.
— Не знаю, що йому там, — байдужно відповів доктор. — Те тільки знаю, що сьогодні не може прийти, і коли пані позволите, то я сповню нині ролю garde des dames і проведу вас до дому.
— О, дуже пану дякую, — сказала Целя. Тільки чи не ліпше було б, якби пан доктор був оглянув того бідного сторожа?
— О, про сторожа не бійтеся! — сказав доктор сміючись. — Уже його там добре оглянено, та й слабість його не така небезпечна. Бачите — додав з усміхом і майже шепотом, нахиляючися ще нижче — неборачисько закропився трохи понад міру, ну, і…
Доктор значучо махнув головою, щоб показати повну безвладність «закропленого» сторожа.
— А ви, пані довго ще мусите покутувати в цьому бюрі? — запитав по хвилі з усміхом.
— О, ні! Вже пів до дев'ятої, — сказала Целя, поглядаючи на урядовий годинник, — а о дев'ятій наша служба кінчиться. Будьте ласкаві, пане доктор, увійти сюди до нашої клітки і сісти на хвилинку. Маю трохи роботи, але швидко буду готова.
Доктор охітно і без церемонії війшов за перегородку.
— Пан доктор Темницький! Пані Грозицька! — сказала Целя, познайомлюючи
