лікарська. Трупа взяли до трупарні, де сьогодні мусять його секціонувати[1], а суд зарядив слідство, відки і яку мала вона отруту. І що ж показалося? Бідачка властиво не хотіла відбирати собі життя. Хотіла тільки, знаєте пані — тут пані Грозицька підійшла до Целі і шепнула їй до вуха кілька слів, від яких лице Целі облилося в першій хвилі ярким рум'янцем, а за хвилю поблідло як полотно — бо боялася стратити службу на пошті і зашкодити іншим жінкам, що остають у публичній службі. Ну, що ви на це скажете! Так дословнісінько вона й написала на карточці, коли мати десь на хвилю відвернулася, на кільки мінут перед приходом доктора. Що ж робить? Вишукала собі десь якусь бабу з гір, яка обіцялась їй за кілька ринських[2] зварити якогось зілля, що мало зарадити всьому лихові. Отже не знати, чи та баба кепського зілля наварила, чи може бідна Ольга зажила його більше ніж було потрібно, досить, що замісць затерти сліди своєї легкомисности, сама через неї положила головою.
— Страшно! Страшно подумати! — шептала Целя, а її жива уява підхоплювала кожне слово Грозицької і перетворювала його на живі картини, страшенно виразні і плястичні. Вона бачила Ольгу, яка крім своїх прегарних очей зовсім не визначалася вродою, на таємних сходинах з улюбленим; уявляла собі, як спонукана своїм
