— Що за дурень! — сказала весело. — Навіть гніватися на нього серйозно не можна, хіба тільки сміятися. Ану, прочитаю цей лист замість газети! Мусить бути забавний як і попередні.
І вигідно сівши на кріслі, Целя розложила лист на столику і почала читати, від часу до часу перериваючи читання своїми замітками, немов би розмовляла і передразнювалася з його автором.
«Третій раз уже осмілююся писати до Вас, шановна Пані, хоч на два перші листи не одержав ніякої відповіді».
— І не одержиш і на цей! Не надійся! — вперто мотнувши головою, сказала Целя.
«По тяжкій боротьбі з собою я таки зважився ще раз наприкритися Вам. Важність справи, для якої це чиню, нехай оправдає мою влізливість».
— Важність справи? Що там за важна справа така? Ха, ха, ха! Очевидно та сама, що й у перших листах: Ви пані — янгол, Ви покорили моє серце, без Вас не можу жити і так далі без кінця. Але ж прошу шановного пана, це все мене нічогісінько не обходить. Я без вас можу жити. Я про вас і чути не хочу. Ви повинні раз уже про це догадатися з мого погляду, з кожної моєї міни! Та ба, як же тут бажати, щоб той пан чого будь догадався! — додала з поганим виразом погорди на устах.
«Обдумавши поважно своє положення і зібравши про Вас, Пані, деякі потрібні відомості — »
