дідусь»: лисий, з великими вусами і мохнатими бровами, мав рум'яні щоки, м'яснисті губи, завсігди зложені до усміху, малі і товщем запливаючі очка і здорові зуби, і виглядав при своїй жінці як її син, молодший від неї що найменше о 20 літ. Жив із своєї пенсії, скромно й акуратно, не служив ніде і ніде і нічим не займався. Весь день сидів у своїм кабінеті, курив люльку і читав газети, а вечером ішов до касина[1], відки вертав перед десятою, щоби не платити, «шпери»[2]. В касині, тоб-то в товаристві своїх ровесників, славився як сміхованець і фацеціоніст[3], що, не вважаючи на семий десяток літ, досі не позбувся охоти до авантурок, або, як він сам говорив, до «маленьких зворушень». А дома, коли сидів за столом при сніданню або обіді і весь час свобідний від жування заповнював своїм балаканням, лагідним, монотонним і усипляючим, був подібний до гладкого кота, що розкішно муркотячи пасе очима якийсь лакомий кусник, але не хоче перед часом трудитися хапати його, бо добре знає, що коли прийде відповідна нагода, то лакомий кусник сам упаде в його оксамитні лапки.
Півроку вже жила Целя в панства Темницьких, день-у-день слухаючи монотонного воркотання пана Темницького і поглядаючи на його двозначні усміхи.
