забувшися. Любо їй дихати тим теплим повітрям, насиченим пахощами, любо тонути в тім півсумерку, що лагодить усі обриси й блиски, спочивати в тій тиші зрідка перериваній торохтінням коліс по вулиці або гуком далекої військової музики, що виграє марш десь на третій вулиці.
Але забуття тривало не довго. Целя отряслась із нього, стрепенула своєю головкою з коротко обстриженим м'ягким як шовк попелястим волоссям, наділа панчохи і пантофельки власної роботи і прудко зіскочила з ліжка. Чула себе здоровою, свіжою, молодою. Сон покріпив її; все, що було прикре або неприємне вчора, передучора і в цілій минувшині, тепер немов не існувало для неї. Думка її, півсонна ще, спочиває зі стуленими крильцями і не вибігає по-за пороги тої світлички, не заглядає в будучину. Що там будучина! Що там минувшина! Якось то воно все буде! Целя почуває в тій хвилі тільки одну приємність, яку їй чинить правильне биття власної крови, тепло власного тіла, м'ягкий дотик власної шкіри, почуття здоров'я, сили і свіжости власних мускулів. Зазирнула до дзеркала, моргнула жартовливо до свого образу і засміялася сердечно, показуючи два ряди білих, рівних і дрібних зубків з-поза ніжних, рожевих губ.
За хвилинку вже була вбрана в легку перкалеву спідничку і білий негліжик. Натомісць умивання заняло їй більше часу. Вода стояла готова у великій умивальниці ще від учорашнього вечора, і Целя з
