части коломійок. Менший зошит я послав у „Просвіту“, опісля случайно віднайшов його в третіх руках, а більший таки в Дрогобичі у мене пропав. У вищій гімназії я кинувся з жаром до читання всякої всячини: Шекспір, Шіллер, Клопшток, Красіцький, Ґете, Ежен Сю, Коцебу, Nibelungenlied, Красінський, Міцкевич, Словацький і т. д. Я прочитав усе, що було інтереснішого в бібліотеці гімназіяльній (з виїмком дитячих повістей Шміда і Гофмана), що міг дістати від Верхратського, з котрим відбував кілька разів природничі екскурсії до Урича й до Нагуєвич[1], а від 6-ої класи почав збирати собі власну бібліотеку, котра за 3 роки заповнила у мене цілу шафу і в котрій, крім комплекту Шіллера, Клопштока, Шекспіра, мав я й „Neues Leben“ Ауербаха, і Діккенса, том Гейне, дещо з Жан Поля, Ґете, Віктора Ґюго і т. ін. Гомер, Софокл і Таціт, читані в гімназії, зробили на мене сильне вражіння, а так само й біблія, котру я читав почасти в старослав'янськім, а почасти в польськім тексті, і я почав дещо перекладати з тих авторів. Виїжджаючи з Дрогобича, я віз із собою кілька книжок, записаних своїми роботами. Були там і оригінальні складання — вірші любовні (патріотизму я тоді ще не знав), драми й оповідання віршовані, але головно були переклади: Антігона й Електра Софокля, значна частина Йова, кілька глав Ісаії, кілька пісень Нібелюнґів, дві пісні Одиссеї, два перші акти Урієля Акости Гуцкова, ціла Короледворська рукопись і т. ін. Я писав фонетикою і провадив за неї гарячі спори з учителем історії і старорущини, д-ром Антоновичем (послом). Від Щ. Сельського, котрий ходив о рік чи о два вище від мене, я дістав був перші річники „Правди“ і читав з них тільки белетристику українську: Стороженка, Марка Вовчка, Куліша, Шевченка, Руданського, Мирного. Цей останній (крім Шевч. і Мар. Вовч.) зробив на мене найсильніше вражіння своїм оповіданням „Лихий попутав“. Публіцистики й „наукових“ річей у „Правді“ (крім розборів Шевченка, котрі мені не подобались) я не читав. Скінчивши сьому клясу, я перший раз пустився під час вакацій у дальшу вандрівку, перший раз не поїхав додому пасти худобу та помагати при збірці сіна й збіжжя. Я поїхав залізницею до Стрия, а відси рушив скільським[2] трактом до Синевідська, та на Побук, Бубнище, Тисів, Церковну, Мізунь, Вельді'ж
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/182
Цю сторінку схвалено
