кох день. На вогнищу димилася ще дотліваюча остання колода.
Що було причиною їх смерти? Голод? Холод? Чи може чад від спертого диму? Тіла їх були сині, скостенілі, зморожені. Але розриваючи купу, жандарм побачив, що під старим циганом не було вже невиправленої кінської шкіри, на котрій він спав; недогризені кусники тої шкіри найшлися… в руках дітей.
Довгу хвилю стояли жандарм і візник над тими покійниками, німі, остовпілі, переняті переляком і жалем. Може їм через душу переходили довгі дні й ночі болючого конання тих нещасних, плач і зойки дітей, безпомічність і розпука старих, ціле море нужди, горя й терпіння, з котрого тепер осталася тільки оця недвижна, в один клуб сплетена, купка трупів…
Без слова, в німім пригнобленню вийшли вкінці жандарм і візник із яскині на свіже повітря, завалили вхід до яскині, щоби не допустити птаства до трупів, а коли відтак знов сіли на санки, візник перехристився і з лицем, зверненим до скали, почав шептали молитву. Жандарм тим часом почав у думках укладати рапорт о тім, що сталося.
Нагуєвичі, в липні 1882, перероблено 1887 р.
