ані разу мені не пощастилося спіймати якого злодія або розбійника. А тимчасом тут досить тільки раз поглянути, щоби дійти до того переконання, що злодіїв і розбійників тут мусить бути чимало. І що найгірше, навіть якогонебудь нужденного волоцюгу або діда жебрущого досі не довелось мені арештувати. Так якби змовились, щоб не попадатися мені на очі. А другі жандарми, що котрий піде, то за кожним разом тих волоцюгів, дідів та циганів жене навперед себе цілу череду, повний арешт напакує. А я хоч би тобі однісінького! Тьфу на таке щастя, та й годі!..
І жандарм гнівно позирав наперед себе. Стояв уже перед самою скалою. Стежка піднімалася тут трохи вгору і йшла немов по кам'яній приспі, то підносячись попри стрімку кам'яну стіну, то знов опускаючись малощо не над саме водяне дзеркало. Здалека вже побачив жандарм, що зараз на першій такій впадині стежка залита була каламутною, спіненою водою.
— От тобі й на! — крикнув він у роздражненню. — Знов перешкода! Треба буде обходити довкола цього завалидорогу, дряпатися з пів години по хащах і зломах, а за той час я міг би бути в Ластівках. А нехай тебе ясні громи б'ють з такими порядками!
І ховзаючися в своїх тяжких чоботях по мокрім імху, жандарм скрутив направо, між корчі під гору, щоб обійти скалу. Несподівано якось він кинув оком в бік, і зупинився. Що за чорт! Йому здалося, як коли б ізо скали легенькими клубками виповзував дим, котрий, немов переляканий, чим борше розпливався і щезав у повітрі. Жандарм зразу сам своїм
