— Або я знаю, — відказав я. — Тепер трудно їхати, дорога недобра, та й воно далеко досить, лісами!..
— Самі не знаємо, що діяти! — відказали наші люди.
— А на котру годину завтра має приїхати комісія.
— На десяту рано.
— На десяту? Е, то байка: переночуйте ви тут, а завтра ранесенько повстаємо й курнемо в село так, що аж закуриться. На восьму будемо там. Отут йдіть, зараз коло моєї хати шинок є. Жид порядний, там переночуєте, а завтра, пам'ятайте, не опізніться, я буду ждати на вас.
Що робити! Раді не раді пішли ми. Жид уже мов і надіявся нас.
— Чи ви від пана адвоката? — питає.
— Ая.
— Ну, ну, ходіть, найду для вас місце, ночуйте здорові! А може ще потребуєте чого?
— Та дайте по порції горілки, ліпше буде спатися.
Випили ми, полягали в Божий час і відразу поснули, як дерево. Чи довго ми так спали, Бог знає. Досить того — пробуджуюся я — день білий. Зриваюся до вікна, дивлюся на сонце — вже геть з полудня. Гляджу довкола — всі наші ґазди сплять як дерево. Господи Боже, що це такого? Чи то сон, чи ява? Скрикнув я що сили, — ні, це не сон! Вони посхапувалися, і собі ж до вікна. А це що? З полудня вже? Не вже ж ми так довго спали? Припадочку нещасливий! В'ємося, мов пискорі посолені, а тут в голові кожному шумить, кості всі болять, мов поламані! Кличемо
