— Ну, то добре. Як буде треба, то й те найдеться. Верету дам на постіль, ну та й дві пачки тютюну на тиждень, та й що суботи дві порції горілки. Пристаєш, Слимаку?
— Та що робити, най і так буде, — сказав понуро Слимак і похилив голову з таким сумним виразом, немов схиляв її в якесь важке ярмо, з котрого вже ніяка сила не в стані видобути його.
Знов минуло десять літ. Приїзд цісаря літом 1880 р. згромадив до Борислава тисячі народу з усієї підгірської околиці. Пішов і я. Ранком погода була прехороша; весело гуторячи, йшов я з громадкою знайомих селян, любуючися чудовими околицями та густими вівсяними копами, що мов зірки на небі виднілися кругом по полях. Однако ж недалеко Борислава захопив нас дощ, густий та проймаючий, так що дійшовши до Борислава, всі ми промокли до нитки, а особливо я дрижав від холоду, вибравшись у дорогу в одній тільки літній блузі з сірого полотна. Звісна річ, що в таких немилих обставинах зовсім не до душі мені було задивлюватися на вінці, тріумфальні брами з написами, тисячі хоруговок та тисячі празнично пристроєних жидів, що не вважаючи на слоту, густо снувалися по вулиці, гордо всміхаючися та раз-у-раз нарікаючи на Бога, що попсував їм „їх свято“, що їх так багато коштує. Я й мої товариші не довго швендались по болотнистих вулицях; холод і дощ спонукав нас скоро шукати сухого притуловища. Ми вступили до першого