Мене самого вергло в слабість, ноги відняло. Що тепер діяти? До столярської роботи не приймають, там треба стояти, бігати, а я не годен. До ями[1] також годі. Що діяти? Руки здорові, а приходиться відай гинути живцем.
— А видиш, Слимаку, чи я тобі не казав, що Бога не треба вчити, як має чоловіка карати? В Бога на все спосіб є.
— Ой, виджу вже! — зідхнув Слимак. — Скільки я перетерпів за ті літа, Боже єдиний! Ади, сивію!
— Ну, а що ж тепер буде?
— Або я знаю, що буде. Я прийшов до вас, Юдко. Знаєте, ви тоді казали: прийди! Доки я міг заробити, то гадаю собі: зароблю. А тепер годі. Та й то, видите, не так, щоби зовсім годі: руки здорові і все, а тільки ноги от біда!
— Та що я вам пораджу на ноги?
— Е, вже мені на ноги ніхто не порадить, хіба рискаль та лопата, — сказав з жалібним усміхом Слимак. — Але може би ви винайшли для мене яку роботу?
— Роботу? Гм?… — сказав Юдка й задумався. — Для тебе роботу? То трудно, небоже Слимаку! Але що робити, обіцяв чоловік, то треба якось погадати. Ну, знаєш, Слимаку, лягай собі тут на лавочку. Malky, gib eim а schmutzig Lalech ünter'n Kopp[2]. Переночуй, а завтра будемо видіти!
З таким словом Юдка пішов спати, а Слимак, зідхнувши й помолившися до Боґа, ліг на лавку, звинувши під голову брудну верету,
