Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/136

Цю сторінку схвалено

— Куди ж ти тепер, Юдко?

— Піду де шукати місця. А ти куди?

— Я тут замовлений до одної будови, онтам, видиш? Маю там робити двері, футрини[1] і всю столярську роботу. Ну, бувай здоров!

— Бувай здоров, Слимаку! А знаєш що? Як би тобі коли було чого треба, а я би міг… знаєш, я не такий жид, прийди до мене! Я тобі не забуду!

— Я до тебе? Ха-ха-ха! — зареготався Слимак. — А що ж ти мені поможеш, коли ти сам голий!

— Хто знає, Слимаку, хто знає, що кому Бог судив. Ще раз кажу, приходи, Юдка тобі не забуде!

Розійшлись.

II

Минуло десять літ. При головній бориславській вулиці тількищо отворився новий шинок. Шинок стояв на розі двох вулиць у дуже доброму місці, хоч майже лікоть нижче від рівня вулиці, так що до дверей треба було східцями сходити в долину. Робітники день і ніч заповнювали простору, брудну й вохку шинківню; співи, крики та сварки не втихали там ніколи і глухим клекотом неслися на Борислав крізь вічно отворені вікна. Над дверима шинку прибита була таблиця, помальована на чорно, а на ній огнисто-червоними буквами було написано: „Bier und Brantwein-Ausschank des Judas Maultrommel“[2]. А в шинку поміж

  1. Футрини — рами до вікон.
  2. Продаж пива й горілки Іюди Мавльтроммель.