Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 1. Оповідання (1956).djvu/128

Цю сторінку схвалено

пробігла, що дротар об'явився. Ого, зараз пів подвір'я людей насходилося новин послухати. Тоді мій дротар як не розбалакається! Зразу затинав і „сем“ і „лем“, плів щось таке, що мара знає що, а далі почав чисто по польськи, та й уже не про що, як тільки про повстання. Почав розповідати, як то повстанці б'ють москаля, ак француз і анґлік ось-ось уже полякам на поміч виступлять, як і наш цісар нічого проти того немає, щоб москалеві „курти скроїти“, як то деінде й хлопи до повстання йдуть, а пани хлопам не лиш панщину, але й усі ліси й пасовиська дарують.

— Pójdźcie, ludzie, pójdźcie — говорив він.— Ojczyzna wota! Stuchajcie piosneczki[1]!

Та й затягнув своїм цапиним голоском:

Stój, wrogu, stój
Bo nie ustał bój![2]

Співаючи, він підскакував, крутився на одній нозі, помахував в одній руці звоєм дроту, а в другій тим шилом, що горшки править. Люди слухали, дивилися як на комедію, де-які сміялися, жінки хрестилися. А коли дротар закінчив свою пісню страшними словами:

Powiesimy was po parze
Czynowniki, dygnitarze![3]

то всі вибухнули голосним реготом, так кумедно вертівся та перекривлювався дротар.

— Pójdźcie, ludzie, pójdźcie! — проговорював він дальше. — Pokażcie, że wy wierne polskie dzieci![4]

 
  1. Йдіть, люди, йдіть. Батьківщина кличе. Слухайте пісні.
  2. Стій, враже, стій, ще не скінчився бій!
  3. Повісимо вас по парі, чиновники, достойники!
  4. Йдіть, люди, йдіть! Покажіть, що ви вірні польські діти.