пробігла, що дротар об'явився. Ого, зараз пів подвір'я людей насходилося новин послухати. Тоді мій дротар як не розбалакається! Зразу затинав і „сем“ і „лем“, плів щось таке, що мара знає що, а далі почав чисто по польськи, та й уже не про що, як тільки про повстання. Почав розповідати, як то повстанці б'ють москаля, ак француз і анґлік ось-ось уже полякам на поміч виступлять, як і наш цісар нічого проти того немає, щоб москалеві „курти скроїти“, як то деінде й хлопи до повстання йдуть, а пани хлопам не лиш панщину, але й усі ліси й пасовиська дарують.
— Pójdźcie, ludzie, pójdźcie — говорив він.— Ojczyzna wota! Stuchajcie piosneczki[1]!
Та й затягнув своїм цапиним голоском:
Stój, wrogu, stój
Bo nie ustał bój![2]
Співаючи, він підскакував, крутився на одній нозі, помахував в одній руці звоєм дроту, а в другій тим шилом, що горшки править. Люди слухали, дивилися як на комедію, де-які сміялися, жінки хрестилися. А коли дротар закінчив свою пісню страшними словами:
Powiesimy was po parze
Czynowniki, dygnitarze![3]
то всі вибухнули голосним реготом, так кумедно вертівся та перекривлювався дротар.
— Pójdźcie, ludzie, pójdźcie! — проговорював він дальше. — Pokażcie, że wy wierne polskie dzieci![4]
