Сторінка:Іван Франко. Ріпка (1918).djvu/5

Цю сторінку схвалено

Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Що-день ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку підливав, їй до життя охоти додавав.

Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка була, потому, як кулак, потому, як буряк, потому як два, а на кінці стала така, як дідова голова.

Тішиться дід, аж не знає, де стати. „Час, — каже, — нашу ріпку рвати!“ Пішов він у город —

5