»пришпилити латку« другому, в тому акустичному осередку, що як у одному кінцї чхнеш, то в другому тебе чути (стор. 38), де докладно знають, чи багато людей приходить, чи дома ночуєш, »чи пізно приходиш уночі, чи бувають у тебе які дївчата« (стор. 193) і т. д.
Та того всього мало. Тут нераз треба було вміти »в відповідній хвилї закусити зуби (стор. 329), і все треба було оглядати ся на заднї колеса, щоб і найменьчою особистою догодою (купівля лїса в Буркотинї, н. пр.) не скомпромітувати себе не так у в очах матадорів, як перед селянами. Бо й так особисті відносини все ще сильно заважують у громадській роботї, й кожний крок ті »вгорі« використують, щоб скомпромітувати нелюбого суперника, »революціонера й Русина«, що заколочує їм святий їх спокій. І ще треба було лїчити ся з тим, що в тій роботї можеш нераз лишити ся сам один, як палець — тільки з тими самими безпорадними, вивченими в галицькій нуждї, ще мало свідомими селянами.
Якоїсь окремої програми в роботї для того обідраного села »з головатими вербами при дорозї, з обламаними садками, болотняними вигогонами, сїрими стріхами, пообвалюваними тут і там плотами, з коршмою, що, мов пащека, готова проковтнути всї здобутки цїлорічної працї, з двором, що мов зуби якогось величезного звіря все готові гризти, калічити і смоктати кров« (стор. 192), з народом, що гне спину перед кожним »паном«, що, навчений довголїтнїм досвідом, нїкому не вірить — для села без правної, лїкарської під-
