по тих слїдах їх пазурів, які стрічав на своїх клїєнтах. Ще не говоривши нї з ким анї слова про полїтику, він помаленьку, в тиші своєї спальнї, упоравши ся з канцелярійною роботою, складав у одну цїлість свої спостереження над людьми й обставинами, міряв і важив суспільні сили й суспільні противенства, збирав дані для оцїнки характерів поодиноких селян, священиків, міщан, учителїв у повітї й обмірковував, чи й яку роботу можна б розпочати з ними. Але, вида́ючи ся з людьми, особливо зі священиками на гостинах і при ріжних празничних нагодах, він не любив говорити про полїтику, до якої вони були аж надто дуже охочі, звертав звичайно таку розмову на жарти, а тільки декому з тих, котрих був певнїйший, десь-колись закида́в: »Побачимо«. »Се занадто важна справа, щоби про неї говорити при чарцї.« »Прийде час, то поговоримо.«
За те він усїм і при всякій нагодї не переставав товкти про конечність місцевої працї над економічним піднесеннєм народа. »Наш селянин жебрак[1], слуга панський, жидівський, чий хочете. Що тут балакати про полїтику? Яку полїтику ви можете зробити з жебраками? Які вибори ви переведете з людьми, для котрих шматок ковбаси або миска дриглїв[2] лакома річ і при тім більше зрозу-
- ↑ Старець
- ↑ Студенець, драглї; це натяк на те, що польські кандидати, вийшовши на послів, дякуючи голосам темних українських селян, угощували їх після вибору ковбасою або драглями; таких людей звали й іще й досї звуть і «хрунями» від згука хрунь-хрунь, який видає зі себе свиня (що в неї ковбаса, драглї). Тепер уже звуть кожного зрадника »хрунем«.
