— І довго ж ви живете з нею в отаких відносинах?
— Богу дякувати, вже незабаром буде десять лїт.
— Ну, пане Стальський, то я скажу вам отверто, що ви найлютїйший звір із усїх, яких знає зоольоґія. Бо нїякий звір не потрапить так довго й так завзято мучити свою жертву.
— Ха, ха, ха! — зареготав ся Стальський. — Однако ж вам слїд би побачити ту жертву. Не вважаючи на десятилїтню муку, вона виглядає ще досить апетитно. Ще поки жила моя Фідолька, я нераз говорив їй: »Слухай, Фідолька, десь иньших жінок викрадають… Як се так, що досї не найшов ся такий лицар, щоб викрав би в мене твою паню? З неї був би досить гарний мебель і в кращих сальонах, нїж наші.« А Фідолька при тих словах обертала ся до неї та: дзяв-дзяв-дзяв! Не любила її, мабуть, прочуваючи в нїй ворога.
В Євгена крутило ся в голові. Він здержував себе, щоб не плюнути в очі сьому безсоромному й жорстокому чоловікові, щоб не вхопити його за горло й не задушити або не викинути через вікно. Його лице горіло стидом.
— Боже мій! І отак живуть люде! — ледви промовив він.
— З жінками треба круто держатися, — навчав його Стальський. — Треба проявляти характер, треба брати їх під ноги, а то вони візьмуть вас. Не обурюйте ся так дуже, пане меценас. Видно, ви мало знаєте секретів подружнього життя. Є
