романсів[1] із якими мужчинами. До сього не допущу. Задля сього я справив собі другий ключ до її покою й можу ввійти там, коли менї сподобаєть ся. А поза те я лишаю їй повну свободу.
— І що ж вона, зносить усе те спокійно?
— Тепер привикла. Зразу цїлими ночами плакала у своїй спальнї. Під її хлипаннє я засипляв так любо і спокійно, як у осени під монотонне граннє дощу у бляшаних ринвах. Кілька разів навіть приходила під мої двері, плакала, просила прощення, товкла головою до одвірка, але мене такою комедією не проймеш! Я вдавав, що не чую, а вона, поплакавши, вертала ся назад до свойого покою, а другого дня являла ся знову з тою пісною міною, з тим виразом мальованої Mater dolorosa, що противний менї до глибини душі.
— І невже вам не жаль її?
— Нї. Знаєте, буває двоякий вираз терпіння в людей і у звірів; один такий, що будить співчуттє, а другий такий, що будить іще дужшу злість, ще жорстокійше завзяттє. Її терпіннє — коли тільки вона терпить — є того другого рода. Зрештою, вона тепер ударила ся в побожність. Якийсь час унадила ся була до одного молодого Єзуїта сповідати ся, але я старий лис, знаю, чим то пахне, зробив Єзуїтові сцену; він відіслав її до старого пробоща, а сьому не хочеть ся сповідати її день-у-день; тільки в-ряди-годи він навідуєть ся до нас до дому, тай то вона не сміє приймати його в моїй неприсутности.
- ↑ Любощів.